Скільки років паламарчуку

СЛОВНИК.ua містить тлумачний словник української мови – понад 130 000 тлумачень із СУМ* та понад 21 000 тлумачень, доданих командою та користувачами СЛОВНИК.ua. Словоформи (орфографічний словник української мови) для більше ніж 260 000 слів. Сервіс звертання містить понад 2600 імен та по батькові. Сервіс транслітерації містить офіційну “паспортну” (КМУ 2010) транслітерацію онлайн. СЛОВНИК.ua містить Помічника, який допоможе вам уникнути суржику та підкаже правильне слово. База “антисуржика” містить понад 700 слів та виразів. Також на нашому сайті розміщено зручний новий правопис Української мови 2019 онлайн з пошуком. А ще у нас є сервіс “Наголоси”, що розставляє наголоси в українських текстах.

* СУМ – Словник української мови в 11 томах. Дозвіл на використання люб’язно надано Інститутом Мовознавства ім. О.О.Потебні.

Паламарчук Максим Мартинович

Паламарчук Максим Мартинович (22 жовтня 1916 року — 26 лютого 2000 року) – відомий український економіст та економіст-географ, академік НАН України, заслужений діяч науки УРСР. Народився 22 жовтня 1916 у селі Воробіївка Полонського району Хмельницької області. Закінчив Київський університет (1939). Приймав участь у Великій Вітчизняній війні.

Перший період наукової діяльності М.М. Паламарчука можна назвати львівським. Протягом 1946-1962 років він працював у Львівському торгово-економічному інституті, поєднуючи викладацьку і адміністративну роботу з науковою діяльністю. До 1952 року він – старший викладач кафедри економічної географії цього інституту, з 1953 року – доцент, завідувач кафедри, в 1954-1962 роках – також проректор інституту з наукової роботи. В цей період розпочинається його інтенсивна науково-дослідницька діяльність, присвячена в основному проблемам територіальної організації народного господарства Української РСР. У 1956 р. Максим Паламарчук поступає в докторантуру при Інституті економіки АН СРСР. Його науковим консультантом стає професор Я.Г.Фейгін. При цьому від дослідження проблем розвитку і територіальної організації цукрово-бурякового комплексу одного регіону М.М.Паламарчук послідовно переходить до розробки проблеми цукрово-бурякового комплексу України. Результати цих досліджень стали основою його докторської дисертації, в якій, як і в монографії “Свеклосахарное производство Украинской ССР”, розглянуті питання концентрації виробництва, оптимізації розміщення і розмірів цукрових заводів та їх сировинних зон, тривалості виробничого періоду, підвищення продуктивності праці та інші. Ці дослідження знайшли широке практичне застосування. У 1959 р. М.М.Паламарчуком була захищена дисертація на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук в Інституті економіки АН СРСР. У цей час М.М.Паламарчуком були зроблені важливі узагальнення з теорії розміщення і територіальної організації суспільного виробництва.

У 1962 р. М.М.Паламарчук переходить на наукову роботу в систему АН УРСР і розпочинається київський період його діяльності. В науковій роботі вченого великого значення набуває дослідження проблем територіальної організації виробництва. Активізувалися дослідження як проблем розміщення окремих галузей виробництва, спеціалізації та комплексності, рівнів розвитку економічних районів, так і теоретико-методичні студії в галузі територіальної організації загалом. М.М.Паламарчук приступає до розробки теоретичних основ агропромислового комплексоутворення, що стало одним із важливих напрямків наукової роботи вченого і його учнів. У 1964 р. Президія Академії наук УРСР доручила М.М.Паламарчуку створити і очолити Сектор географії при Інституті геологічних наук Академії наук України. Підвищення рейтингу економіко-географічних досліджень призвело до створення спеціалізованого наукового закладу в галузі географічних досліджень, а в ньому – відділу економічної географії та економіки районів. Цей відділ став науковим центром фундаментальних досліджень для розробки схем розвитку і розміщення продуктивних сил республіки. У 1965-67 роках Паламарчук – заступник директора Інституту геологічних наук АН УРСР. У 1967-69 роках — голова Ради по вивченню продуктивних сил УРСР. Президія АН УРСР доручила М.М.Паламарчуку очолити роботу для об’єднання Ради по вивченню продуктивних сил УРСР і сектора географії, їх реорганізації, визначення наукових напрямів і нової структури. У М.М.Паламарчука з’являються послідовники й учні, що пізніше сформують його наукову школу.

Під його керівництвом і за безпосередньої участі було розроблено перший варіант “Схемы-прогнозы развития и размещения производительных сил УССР на период до 1980 года”, яка одержала високу оцінку Держплану УРСР. М.М.Паламарчук очолив також роботу для створення першої на Україні фундаментальної географо-картографічної праці – “Атласа природных условий и естественных ресурсов Украинской ССР”. В ньому узагальнено матеріали досліджень природних ресурсів республіки за 50 років. Атлас було опубліковано в 1978 р. В цей же час М.М.Паламарчуком розроблена методика визначення рівня розвитку народного господарства областей та економічних районів, що мало значення для територіального планування, спрямованого на прискорений розвиток ряду областей Української РСР, особливо західних, для піднесення їх економіки і культури.

З 1970 р. — керівник відділу теоретичних проблем економічної географії Відділення географії АН УРСР, одночасно з 1975 р. — професор Київського університету). В 1973 році обраний дійсним членом академії наук УРСР.

Наукові праці М.М. Паламарчука охоплювали широкий спектр проблем економічної географії. Характерною особливістю наукової роботи М.М.Паламарчука є органічне поєднання теоретичних та прикладних досліджень. Заклав основи теорії промислового комплексоутворення у промисловості та сільському господарстві, вивчав розміщення i територіальну організацію продуктивних сил, зробив внесок у розвиток суспільно-географічної районології, теорію раціонального використання природних ресурсів. основними напрямками науково–дослідницької діяльності М.М.Паламарчука були: дослідження цукровобурякового комплексу УРСР і економіки її західних областей; розробка теорії промислового комплексоутворення, структурного аналізу і розміщення промисловості(“Географія промисловості УРС” (1967), у співавторстві – “Проблеми розвитку та розміщення продуктивних сил Південно–Західного економічного району” (1976)); теорія формування і територіальної організації агропромислових комплексів (дві колективні монографії); питання типізації виробничо–територіальних комплексів; розробка концепції суспільно–територіального комплексу разом з О.М.Паламарчуком; створення посібників для вчителів з економічної географії України, а також шкільного підручника “Географія України”.

Академік М.М.Паламарчук був наполегливим, вдумливим дослідником, одночасно вимогливим і чуйним науковим керівником, який створив школу численних послідовників. Послідовники вченого, що працюють у вищих навчальних закладах та наукових установах України, формують наукову школи М.М. Паламарчука, який залишається останнім суспільним географом, удостоєним звання дійсного члена НАН України. Творчі пошуки, досягнення вченого знайшли відображення більш як у 340 наукових працях, серед яких 54 індивідуальні та комплексні монографії, підручники, довідникові видання. Його праці видавались українською, російською, англійською та іншими мовами. Підручник з економічної географії УРСР авторства М.М. Паламарчука видавався протягом більш ніж 20 років. За заслуги перед батьківщиною та вагомий внесок в науку він був нагороджений орденом Червоної 3ipки, численними медалями СРСР та України. Став лауреатом Премії ім. О.Г. Шліхтера АН УРСР за 1978 р.

Помер 26 лютого 2000 року. Похований у Києві на Байковому кладовищі.

ПАЛАМАРЧУК ЯК УНІКАЛЬНЕ ЯВИЩЕ ІРПІНСЬКОЇ ДІЙСНОСТІ

Наш відомий земляк Володимир Паламарчук відзначив перший день народження своєї другої півсотні років. Один мій знайомий не то жартома, не то всерйоз якось сказав, що жити в Ірпені й не знати Володимира Паламарчука – це ознака або приїжджих, або невігласів. Але, гадаємо, не тільки їм, а й всім хто більше чи менше знає цю без перебільшення унікальну людину буде цікаво почитати в «Зорі Приірпіння» розповідь та теплі слова привітань на адресу Володимира Дмитровича

Володимир Паламарчук біля своєї хати.

Хоч більшість життя Паламарчука пов’язана з Ірпінем, народився він у далекій Інті. Там познайомилися й побралися його батьки, Дмитро Хомович та Валентина Максимівна, які в далеких шістдесятих роках минулого століття перебували у політичному засланні (очевидно, звідси й походить бунтарського-революційний дух Паламарчука). Відтак, перші чотири роки свого життя Володя прожив на Далекій Півночі. З дитячих спогадів тих часів розповідає про снігові замети вищі людського зросту. У них тамтешні мешканці пробивали тунелі, аби пересуватися від хати до хати північного поселення.

Відбувши заслання сім’я Паламарчуків переселилася до Ірпеня – за відомий тоді «тридцятий кілометр». У ті часи колишнім ув’язненим (політичним і не тільки) не дозволяли селитися у великих містах. Саме тут найбільше розкрився творчий талант поета й перекладача – батька Паламарчука – Дмитра Хомовича. Володимир згадує скільки відомих в українській і світовій історії людей побувало в їхній родинній оселі в Ірпені – Іван Миколайчук, Ліна Костенко, Григорій Кочур (переселенню цього відомого перекладача до Ірпеня, як і Дмитра Паламарчука посприяв Максим Рильський), Дмитро Павличко, Василь Стус, В’ячеслав Чорновіл, і багато інших.

Вже скоро півстоліття сім’я Паламарчуків живе неподалік міськвиконкому на вулиці названій в честь його батька. Раніше вона називалася Східна, а будівлі виконкому взагалі не було. Володимир Паламарчук пригадує ті часи:

– Тоді нинішній центр Ірпеня мав зовсім інший вигляд, ніж тепер. Між поодинокими хатинками були пустирі та зарослі кущів. У тім числі й на місці нинішнього виконкому. На моїй пам’яті його будували. Будівельники жили неподалік – у вагончику, що стояв по вулиці Грибоєдова. Вони часто ходили до нас у гості. Пригадую, одного літа у нас гарно вродили помідори. Тож батько дозволяв їх брати будівельникам за дарма. Вони потім нам віддячили поштукатуривши новозбудовані кімнати в будинку.

Володимир Паламарчук пройшов службу в армії в Миколаєві. Буває, розповідає про армійські будні механіка морської авіації.

Потім навчання на біологічному факультеті Київського університету імені Тараса Шевченка. За життя Володимиру Паламарчуку випало чимало помандрувати неозоро-романтичними дорогами та стежками біолога-дослідника. Захоплення гірським туризмом заносило і на Кавказ, і на Саяни, був на Байкалі, на Північному льодовитому океані, зокрема на острові Кільдін.

На цьому фото Володимиру Паламарчуку 22 роки. Знімок зроблений Сергієм Кобзєвим на перевалі Штаб під час другого походу сьогоднішнього іменинника на Кавказ

Наша новітня історія, роки незалежності України, пов’язана з активною громадсько-політичною діяльністю Володимира Паламарчука. Ще в далекому 1990-му він вступив до тодішньої різко опозиційної до комуністичної влади Української республіканської партії. Відтоді без Паламарчука не відбувалася жодна значима подія національного масштабу. Він був одним з перших, хто сім років тому вийшов на Майдан Незалежності, започаткувавши знакову в історії (сучасній і не тільки) акцію «Україна без Кучми». Його «трофейна» генеральська папаха запам’яталася мільйонам українців.

Господа родини Паламарчуків впродовж багатьох років була і залишається дотепер свого роду приватним центром чи клубом Ірпінського краю з громадсько-політичної та культурно-просвітницької діяльності. Вочевидь, цьому сприяє як зручне місце розташування у центрі Ірпеня, так і мистецька аура, що разом з Паламарчуками оселилася тут, сподіватимемося, на віки. Сюди приходили на політичні зібрання Сергій Бабайкін, Євген Жовтяк, Мирослава та Михайло Свистовичі, Оксана Коломієць, Петро Лясківський, Анатолій Матвієнко, Іполит Матіюк, Віктор Бархоленко і взагалі всі політично активні члени Ірпінської громади. Юридичну адресу цього будинку мали Ірпінська організація УРП, відділення ВГО «Громадський контроль». У подвір’ї, на повалених від санітарної чистки лісу соснах, започатковувався блок «За чесну владу». Чимало культурологічних справ та задумів зародилися в оселі Паламарчуків. Два роки тому в місті було створене Ірпінське Культурологічне Товариство ім. Д.Х.Паламарчука.

Та головне, що Володимир Паламарчук залишився простою й доступною людиною. До того ж – дуже оригінальною, нестандартною. От може зустріти когось зі знайомих на вулиці холодної зими й запропонувати сходити до річки чи озера скупатися. Причому, цілком серйозно. Адже вже давно є прихильником моржування. Тож побажаємо йому «сім футів під кілем» не тільки в зимовій ополонці, а й загалом – у життєвому фарватері.

Редакція газети і сайту «Зоря Приірпіння»