Культура соняшник (особливості вирощування та зберігання)

Соняшник однолітній (Heliánthus ánnuus) – відносно молода сільськогосподарська культура. Як олійну культуру його вирощують близько 150 років. Батьківщиною соняшнику вважають південно-західну частину Північної Америки. В Європу соняшник завезли іспанці у 1510 році, назвавши його перуанською хризантемою. Спочатку соняшник поширився як декоративна і городня культура. В Україну завезено у XVIII столітті.

Медоносні бджоли збирають з квіток соняшника однорічного нектар та пилок. В Україні соняшник є важливою медоносною культурою, що забезпечує головний медозбір, а також поповнення запасів пилку у гніздах бджолиних сімей.

Соняшник необхідно розміщувати на чисті, не забруднені бур’янами поля в пропашну сівозміну. Ця рослина, дуже вимоглива до попередників, що відрізняє її від інших культур. Ці вимоги пов’язані з двома критеріями: інфекційним початком і остаточною водою. Найменші запаси грунтової вологи залишаються після цукрових буряків, багаторічних трав і суданської трави особливо в посушливих районах, а сам соняшник настільки зневоднює грунт, що запаси вологи повністю відновлюються, тільки через 2-3 роки, тобто під третьою культурою.

У зв’язку з усім перерахованим вище, після культур, з глибоко проникаючою кореневою системою, соняшник рекомендується вирощувати як мінімум через 3-4 роки. Також не варто сіяти соняшник відразу після ріпаку, сої, гороху, томатів тому як дані культури мають спільних шкідників і хвороби такі як сіра та біла гнилі, склеотініоз та ін. Кукурудза (і на силос і на зерно), озима пшениця, ярі колосові, зернові бобові (крім квасолі) не користуються вологою глибоких горизонтів грунту, тому ці культури як попередники для соняшника вважаються і є найкращими. Просапні культури як, наприклад, картопля – в якості попередника придатні тільки тоді, коли не були застосовані органічні добрива, грунт не був занадто висушеним, а також якщо під час їх збирання не була сильно зруйнована структура грунту.

Гідність соняшника як попередника для інших культур визначається кліматичними умовами під час його вирощування. У регіонах, де присутня велика кількість вологи він вважається досить не поганим попередником для озимої пшениці, а також для інших озимих зернових. Ця рослина пронизує грунт своїм потужним корінням, чим створює для наступної культури сприятливі умови для засвоєння великого обсягу грунту. На полі, соняшник залишає приблизно 7 т / га сухої органічної маси рослинних залишків, їх необхідно подрібнити і закласти в грунт для того щоб наступна культура мала можливість використовувати поживні речовини. Рослинні залишки соняшнику вміщають в себе значну кількість магнію і калію, саме тому, наступні культури, у більшості випадків, обходяться без калійних добрив, але замість цього, після соняшнику, практично повністю вичерпані запаси живильних речовин (особливо азоту) і запаси вологи.

У соняшнику період засвоєння поживних речовин розтягнутий, тому він потребує їх значно більше (особливо калію) ніж зернові культури. Для одержання 1 ц насіння соняшник засвоює орієнтовно 5-7 кг азоту, 2,5-2,8 кг фосфору і 12-16 кг калію. Так, за урожайності 21 ц/га насіння, соняшник виносить з ґрунту близько120 кг азоту, 45 кг фосфору і 235 кг калію.

Азот рівномірно засвоюється рослинами соняшнику впродовж вегетації. Починаючи з фази 3-4 пар листків і до фази цвітіння використовується 70-80% азоту. Особливо негативно позначається нестача азоту під час формування кошика. Надлишок азоту зменшує вміст олії, призводить до надмірного вегетативного росту.

Фосфор поглинається рослиною від сходів до цвітіння, нагромаджується до цвітіння в стеблі та листках, пізніше переміщується в кошики і в кінцевому результаті у сім’янки. 60-70% від всієї потреби у фосфорі рослини поглинають у період формування кошика – завершення цвітіння. Нестача фосфору негативно впливає на формування та налив сім’янок і обмежує продуктивність соняшника. Достатня кількість фосфору підвищує посухостійкість рослин та олійність насіння.

Калій підвищує посухостійкість рослин, допомагає утримати вологу і зменшує її випаровування. Він відіграє велику роль у регулюванні балансу вологи в рослині. Найбільше калію засвоюється у період від утворення кошика до достигання.

Враховуючи, що значна частина фосфору, внесеного в ґрунт з добривами, закріплюється ним і стає недоступною для рослин, а частину елементів живлення (фосфор, калій, азот) рослини поглинають безпосередньо з ґрунту, норму добрив і їх співвідношення для кожного поля уточнюють на основі рекомендацій, розроблених науковими установами.

На чорноземах, де високий вміст доступного калію в ґрунті, особливо ефективні азотні і фосфорні добрива – N45-60P45-60. На інших ґрунтах вносять повне добриво N45-90 P45-90 К45-90. Фосфорні і калійні добрива застосовують під оранку, азотні навесні під культивацію за допомогою розкидачів МВУ-16, МВУ-8Б, МВД-900, МВУ-5А. Частину азоту (N20) можна перенести для підживлення.

Органічні добрива краще вносити під попередник (30-10 т/га під просапні), застосовуючи машини ПРТ-16, ПРТ-10, МТО-12, МТО-6, РПО-6, МТО-3. При використанні їх безпосередньо під соняшник, подовжується його вегетація.
Соняшник дуже чутливий до нестачі бору, особливо при нестачі вологи і на карбонатних ґрунтах.

Головним завданням зяблевого обробітку під соняшник є нагромадження достатньої кількості води в кореневмісному шарі, мобілізація поживних речовин, активізація біологічних процесів ґрунту, знищення бур’янів.

На полях, засмічених осотом та іншими коренепаростковими бур’янами, обробляють за схемою поліпшеного зябу. Слідом за збиранням попередника перший раз лущать дисковими знаряддями (ЛДГ-10, ЛДГ-150, ЛДГ-20, БДТ-7, БДС-8,4, БДТ-10 та ін.) на глибину 6-8 см. Вдруге поле обробляють через 2 тижні після першого лущення (при появі бур’янів) плугами-лущильниками (ППЛ-10-25) на глибину 10-12 см. Третій обробіток в міру проростання проводять за допомогою культиватора (КПС-4) чи важких борін (БЗТС-1,0). Наприкінці вересня – початку жовтня поле орють на глибину 27-30 см. Розрив у часі між лущіннями і оранкою повинен забезпечити проростання пагонів бур’янів, завдяки чому досягається найповніше їх знищення. При недотриманні необхідних інтервалів між лущіннями їх роль у знищенні бур’янів знецінюється.

При розміщенні соняшнику після зернових, де переважають ранні (насіння проростає при 6-8°С) і середньоранні (проростає при 10-12°С) однорічні бур’яни, поле лущать і через два тижні орють. Сходи бур’янів після оранки знищують осінніми поверхневими обробітками та весняними культиваціями, очищаючи верхній посівний шар ґрунту від бур’янів. Такий напівпаровий обробіток особливо ефективний у зоні достатнього зволоження.

Якщо переважають пізні ярі бур’яни (курай, просо півняче, щириця, мишій та ін.), що для проростання потребують більше тепла (14-16°С), краще дотримуватись схеми поліпшеного обробітку і проводити декілька лущень в серпні – на початку вересня, а орати в кінці вересня.

На дуже забур’янених полях після збирання попередника і відростання бур’янів використовують гербіциди суцільної дії. Можна використовувати їх як гербіциди-десиканти за два тижні до збирання попередньої культури.

При розміщенні соняшнику після просапних поле орють на глибину 25-27 см. Після кукурудзи зяблевий обробіток складається з дворазового дискування БДТ-7,0 і оранки ярусним плугом ПНЯ-4-40, яким загортають всі кукурудзяні рештки на дно борозни.
Ґрунтозахисна технологія передбачає обробіток ґрунту голчастими боронами БМШ-20, БМШ-15 або БИГ-3, культиваторами-плоскорізами КПШ-9, КПШ-5, КШН-6 “Галещина”, ґрунтообробними агрегатами АКШ-5,6, АКШ-3,6 та плоскорізами-глибокорозпушувачами ПГ-3-5, КПГ-250А тощо.

Рано навесні, щоб зберегти вологу в ґрунті, проводять боронування важкими боронами. Ґрунт вирівнюють вирівнювачами ВП-8А, ВПН-5,6А тощо. У разі використання комбінованих агрегатів типу “Європак”, ґрунт не вирівнюють. Необхідно враховувати негативну реакцію соняшника на переущільнення ґрунту, особливо вологого. За зруйнованої структури ґрунту пригнічується розвиток кореневої системи. Перед сівбою поле культивують на глибину загортання насіння. Якщо строк сівби пізніший (на забур’янених площах), то поля обробляють два-три рази для знищення бур’янів.

Для додаткового нагромадження вологи застосовують щілювання, лункування, нарізання борозен, снігозатримання та ін.

Під час захисту соняшнику від хвороб обов’язковим є дотримання сівозміни.

Зокрема, соняшник повертають на попереднє поле не раніше ніж за вісім років, дотримуючись просторової ізоляції між промисловими та насінницькими посівами не менше як 1 км.

Для обмеження розвитку й поширення хвороб обов’язковим є лущення післязбиральних решток і дискування важкими дисковими боронами чи оранка полів на глибину 25-27 см.

Це сприяє швидкому перегниванню рослинних решток і перешкоджає проростанню падалиці, внаслідок чого знищується більша частина інфекційного початку й не утворюються резервації патогенів.

Для сівби використовують кондиційне насіння, схожість якого не нижче 87-92%, чистота не менше 98%.

Спосіб сівби.

Сіють соняшник пунктирним способом з шириною міжрядь 70 см сівалками точного висіву СПЧ-6М; СУПН-8, УПС-12, Оптіма, СУПН-6А, СУПН-12, Джон Дір 1760 та ін. При звичайному широкорядному способі сівби розподіл насіння в рядку не контролюється, а при пунктирному способі насіння розміщується рівномірно, через більші чи менші інтервали, згідно встановленої норми висіву. Швидкість руху агрегату під час сівби – 5 км/год.

Глибина сівби.

Найдружніші сходи соняшника з’являються при загортанні насіння у вологий шар ґрунту на глибину 6-8 см (у сортів). Глибше загортання на (8-10 см) є виправданим лише за недостатньої вологості верхнього шару ґрунту.

Насіння гібридів дещо дрібніше, тому загортають його мілкіше – 3-5 см. Загортання глибше 6 см призводить до зниження польової схожості. На важких вологих ґрунтах теж сіють лише на глибину 4—5 см.
Важливо дотримуватись рівномірності загортання насіння на однакову глибину, на однаковій відстані одне від одного, що дозволяє одержати дружні, вирівняні сходи і рівновеликий розвиток рослин в агрофітоценозі впродовж вегетації.

Норма висіву.

Основною умовою одержання високого врожаю соняшнику є дотримання рекомендованої густоти стояння рослин перед збиранням. Вона становить 40-80 тис. рослин на 1 ґа.

Методика підрахунку густоти стояння рослин на 1 га наступна:

а) 1 га = 10000 м 2 :0,7 м (ширина міжрядь) = 14286 м ~ 14,3 тис. м;

б) у найтиповішому рядку підраховують кількість рослин на відстані14,3. Кількість рослин на 14,3 м відповідатиме тисячам рослин на 1 га.

Необхідно враховувати, що польова схожість насіння менша за лабораторну на 20-25%, а під час боронування по сходах гине приблизно 10% рослин. Тому страхова надбавка до норми має становити орієнтовно 30-40%.

У посушливих умовах норму висіву знижують. У Степу висівають 40-80 тис. насінин на 1 га, на поливних землях більше – 80-100 тис./га. Для ранньостиглих і низькорослих сортів і гібридів застосовують теж більшу норму висіву-до 80 тис. насінин на 1 га.

За таких норм на 1 м рядка при міжряддях 70 см висівають від 2,8 насінин (40 тис./га) до 7,0 насінин (100 тис./га). Масова норма становить 3,5-8 кг/га. Для середньоранніх гібридів оптимальна густота стояння рослин перед збиранням повинна бути: у Південному Степу 35-40 тис. га, у Північному Степу 50-55 тис./га, у Лісостепу 55-60 тис./га. Страхова надбавка до передзбиральної густоти складає на гербіцидному фоні 20-35%, без гербіцидів – 50-60%.

Строки сівби.

Оптимальний строк сівби високоолійних сортів і гібридів з урахуванням їхніх фізіолого-біологічних особливостей настає у той період, коли середньодобова стійка температура на глибині загортання насіння досягає 10-12°С. Сівба в цей строк дає можливість одержувати дружні сходи на 9-12 день.

Можливими строками сівби соняшнику може бути період від 5 квітня до 10 травня. Як ранні, так і пізні строки сівби спричиняють небажані результати. За ранньої сівби період до появи сходів розтягується на 3-4 тижні, сходи бувають недружними, зрідженими. При пізній сівбі верхній шар ґрунту часто висушений, що теж впливає негативно на схожість.

В окремих випадках, коли весна пізня, сіють і за температури ґрунту 6-8°С. Перевагу раннім строкам сівби (одночасно з ранніми ярими культурами) віддають у Північному Лісостепу. Це пояснюється тим, що при пізньому строку сівби в умовах достатнього зволоження посилюється розвиток вегетативної маси на шкоду генеративним органам. Проте на забур’янених полях, ранні строки сівби можливі лише при хімічному способі боротьби з бур’янами.

Під час догляду за посівами слід забезпечити ефективну боротьбу з бур’янами, шкідниками та хворобами, зберегти оптимальну густоту стояння рослин, створити сприятливі умови для їхнього росту й розвитку, що забезпечують формування високого врожаю насіння соняшнику.

Якщо посівний шар пухкий, а погода вітряна, слідом за сівбою необхідно прикоткувати поле. Це покращить проростання насіння соняшнику, і, що особливо важливо для безгербіцидних технологій, насіння бур’янів. Через 5-6 днів у фазі “білої ниточки” бур’янів, проводять досходове боронування посівними або середніми зубовими боронами упоперек або по діагоналі поля. Важливо, щоб зуби борін не заглиблювалися у ґрунт більше як на 4 см і не пошкоджували культурні рослини. При сівбі у холодніший ґрунт і повільному проростанні соняшника, до сходів боронують двічі.

Найоптимальнішим строком післясходового боронування є період, коли соняшник має 1-3 пари справжніх листків. Швидкість руху агрегату – не більше 4 км/год. Цю операцію не слід здійснювати раніше 11 години, оскільки через високий тургор рослини сильно пошкоджуються. За дотримання цих умов пошкодження рослин соняшнику не перевищує 10%, знищення бур’янів сягає 80-90%.

Під час вегетації зазвичай проводять два міжрядних розпушування культиваторами КРН-4,2, КРН-5,6А, КРН-8,4. Особливо ефективні міжрядні розпушування на полях, що забур’янені осотом рожевим і жовтим. У Степу найкраще проводити розпушування на одну і ту ж глибину – 6-8 см. У Лісостепу останнє розпушування рекомендується проводити долотоподібними лапами на глибину 10-12 см за підвищеної швидкості руху агрегату. Створюється потужний мульчувальний шар ґрунту, який запобігає випаровуванню вологи, знищуються вегетуючі бур’яни. За рахунок підвищеної швидкості присипаються бур’яни у захисній зоні рядка, крім того, підрізається верхній горизонтальний шар кореневої системи соняшнику, внаслідок чого стимулюється розвиток кореневої системи у більш глибоких горизонтах. Це знижує ризик пригнічення рослин у разі посухи.

На сильно забур’янених площах крім агротехнічного способу боротьби з бур’янами, застосовують хімічний.

Для кращого запилення на посіви соняшнику доцільно вивезти пасіку з розрахунку одна-півтори бджолосім’ї на 1 га. Це значно підвищує врожай насіння.

Через 35-40 днів після цвітіння у фазі молочної стиглості завершується нагромадження олії в насінні. Далі відбувається фізичне випаровування води із сім’янки і настає фаза повної стиглості.

Практично встановлюють три фази стиглості за зміною кольору корзинок. Жовта – листки і кошики лимонно жовтого забарвлення, вологість кошика 85-88%, насіння – 30-40%. Бура – кошики темно бурі – вологість їх в межах 40-50%, насіння – 10-12%. Повна – вологість кошиків становить 18-20%, насіння – 7-10%.

Збирання соняшнику починають при середній вологості насіння 12-14%, коли у 80-90% рослин кошики жовто-бурі, бурі та сухі, а у 10-20% вони лише жовті. Оптимальні умови для збирання складаються за вологості насіння 9-11%

За умови, що в господарстві є сушильна техніка та велика площа посіву соняшнику, можна розпочинати збирання при вологості насіння 20-22%. Слід враховувати, що для тривалого зберігання придатне насіння з вологістю не більше 7-8%. За підвищеної вологості насіння окислюється і олія стає непридатною для харчування.

Оптимальна тривалість збирання соняшника – 5-6 днів. Якщо соняшник починають збирати у фазі повної стиглості, то на п’ятий день втрати від осипання насіння збільшуються в 2 рази, а на 15 день у 12 разів.

Тобто збирання в ранні строки призводить до збільшення витрат енергоносіїв на сушіння, а залишення соняшнику на пні до фази повної стиглості супроводжується втратами насіння. Тому для прискорення збирання і одночасного достигання посіви обробляють десикантами. Використовують їх при вологості насіння 25-30%. Найкраще десиканти діють при середньодобовій температурі повітря 13-14°С. При цьому рослини припиняють вегетацію, одночасно достигають, збирання прискорюється на 7-8 днів. Зменшується ураження хворобами, підвищується продуктивність комбайнів, якість і врожайність насіння, збільшується вихід олії з 1 га, зменшуються витрати енергоносіїв.

Збирають соняшник зернозбиральними комбайнами із спеціальними пристроями (ПСП-1,5М, ПС-4, ПС-5, ПС-6, ПСП-10) і подрібнювачами стебел.

Післязбиральну обробку товарного насіння проводять на зерноочисно-сушильних комплексах типу КЗС або зерноочисних агрегатах типу ЗАВ. У господарствах, де відсутні ці комплекси, використовують ворохоочисні машини ОВП-20А, ОВС-25, МС-4,5.

Насіння соняшнику добре зберігається лише за вологості 5 – 6% та температури не вище 10°С. За вологості 8% і температури 20°С його можна зберігати лише 1,5 місяці, за 10°С – 4,5, а за 1°С – понад 6 місяців.

Особливість зберігання насіння соняшнику зумовлена тим, що нерівномірна за вологістю маса, яка надходить від комбайнів, внаслідок високої інтенсивності дихання швидко самозігрівається. Якщо за температури зернової маси соняшнику до 20 – 25°С колір, запах та сипкість насіння не змінюються, то з її зростанням, внаслідок інтенсивного дихання й активного розвитку мікрофлори, насіння поступово втрачає блиск, покривається пліснявою, гіркне і таким чином стає дефектним. А коли температура підвищується до 55°С і навіть вище, у результаті активізації термофільних бактерій та внаслідок процесів, що розвиваються, дефектність насіння становить 100%.

Насіння соняшнику добре зберігається у регульованому газовому середовищі за умови, що кисню буде близько 1%, вуглекислого газу – приблизно 1,5 – 2%, а решта – азот. Гідролітичні процеси при цьому не припиняються, але інтенсивність їх нижча, і завдяки таким умовам насіння вологістю 8% та температурою 5 – 10°С може без псування зберігатись протягом 4 місяців.

Мікрозелень соняшника – проростки висотою до 4-5 см з 2-3 листочками. На цій стадії росту в рослині сконцентрована максимальна кількість корисних речовин.
Мікрозелень соняшника користь:
Біологічно активні речовини, антиоксиданти та клітковина найцінніші компоненти скаду мікрозелені соняшника. Особлово слід відзначити клітковину – вона очищає організм від токсинів і шлаків – шкідливих речовин, продуктів напів перетравленої їжі та інших непотрібних організму речовин.
В мікрозелені соняшника міститься багато білка з 8 незамінними амінокислотами, вітаміни A, B1, B3, B5, B6, B12, B15, у великій кількості вітамін C. Також є вітаміни D, E, F, H, K, холін, фолієва кислота, інозит, кальцій, кобальт, мідь, йод, залізо, магній, марганець, фосфор, калій, селен, кремній, натрій, сірка і цинк. Листочки мікрогріну соняшника містять дуже багато хлорофілу і клітковини.
Мікрозелень соняшника надає відразу кілька лікувальних ефектів: імуномодулюючий, тонізуючий, омолоджуючий, очисний.
У мікрогріні соняшника міститься одна з найбільш збалансованих форм рослинного білка. Паростки соняшника забезпечують всіма незамінними амінокислотами і допомогають відновити м’язову тканину, забезпечивши організм ферментами, яких міститься в 100 разів більше, ніж в звичайній зелені, що допомагають організму легше засвоювати важливі фітонутрієнти, вітаміни і мінерали.

соняшник – сорти

При наведенні на скорочення, воно розшифровується

Способи вирощування мікрозелені

Мікрозелень, або так званий мікрогрін — це молоді паростки рослин, які ростуть не більше 14 днів. Зараз вони активно входять в моду, бо мають велику різноманітність видів, дуже корисні та легко вирощуються. Особливо мікрозелень актуальна в зимовий час, коли свіжі овочі в магазинах значно дорожчі і не відповідають тим смаковими якостями, до яких ми звикли в сезон.

У даній статті ми розповімо про переваги вирощування мікрозелені, найпоширеніші способи та умови для рясного росту мікрогріну.

1. Чому варто почати вирощувати мікрозелень
2. Способи вирощування мікрозелені
3. Вирощування в контейнері або міні-теплиці
4. Вирощування мікрозелені в скляній банці
5. Вирощування мікрозелені без землі в пророщувачі
6. Умови вирощування мікрозелені
7. Таблиця. Терміни замочування, пророщування і вирощування мікрозелені

Чому варто почати вирощувати мікрозелень

1. Мікрозелень легко зможе виростити не тільки професіонал в промислових умовах, але і будь-який охочий у квартирі.
2. Мікрозелень можна сіяти й збирати круглий рік.
3. Проста технологія вирощування мікрозелені. Не потребує особливих зусиль і грошових витрат.
4. Міні-паросткам не потрібно багато місця для свого зростання.
5. Короткий термін вегетації (від 5 до 14 днів).
6. При вирощуванні мікрозелені не потрібно вносити добрива, а завдяки короткій вегетації міні-рослини не страждають від нашестя шкідників або зараження хворобами. Тому це екологічно чистий продукт.
7. Велика розмаїтість рослин, які підходять для такого методу вирощування. Кожен зможе підібрати саме ту культуру, яка йому сподобатися і не принесе шкоди здоров’ю.
8. Велика користь для людини. Часте вживання мікрогріну може нормалізувати роботу серцево-судинної системи й шлунково-кишкового тракту, допоможе очистити організм від шлаків і токсинів, знизити вагу, поліпшити стан волосся, шкіри та нігтів.
9. Мікрозелень можна додавати в усі страви. Вона додасть звичайними рецептами гарний апетитний вигляд і поліпшить їх смак.

Способи вирощування мікрозелені

Існують різні способи посіву мікрозелені. Її технологія вирощування не вимагає особливих зусиль. Ми вибрали найоптимальніші методи, які допоможуть швидко і легко отримати свіжі ароматні паростки в домашніх умовах.

Вирощування в контейнері або міні-теплиці

Це найпоширеніший спосіб вирощування мікрогріну, за допомогою якого рослини зможе виростити будь-який квартирний агроном. Також він відмінно підходить для всіх культур.

Що для цього потрібно:

• екологічно чисте насіння мікрозелені, яке не було оброблено пестицидами;
• тара для вирощування (одноразові або багаторазові контейнери з кришкою, міні-парники);
• субстрат (килимок з льону, медична вата з марлею, кокосовий субстрат, легкий торф і т.д.);
• ручний розпилювач для поливу (наприклад, росинка).

Покрокова технологія вирощування мікрозелені:

1. Перед посівом замочіть насіння при кімнатній температурі на 2-12 годин (в залежності від культури).
2. На дно тари викладіть обраний субстрат і рівномірно розкладіть насіння по поверхні. При використанні торфу, не можна поглиблювати насіння в ґрунт, варто лише трохи присипати його.
3. Рясно полийте насіння за допомогою розпилювача.
4. Потім накрийте тару кришкою і перенесіть в тепле місце. Для кращого ефекту, накрийте міні-тепличку тканиною або розмістіть в темному місці.
5. Під час проростання, насіння потрібно провітрювати й поливати 1-2 рази в день. Але варто враховувати, що при нестачі повітря і надлишку вологи насіння може покритися пліснявою.
6. Після того, як насіння почне проростати, приберіть кришку і поставте тару на світле місце (підвіконня, балкон). Важливо, щоб на проростки не потрапляли прямі сонячні промені, бо вони можуть висушити маленькі рослини.
7. Надалі, мікрозелень потрібно помірно поливати 1-2 рази в день у міру підсихання.
8. До вживання мікрозелень буде готова через 5-14 днів, в залежності від вирощуваної культури.
9. Готові паростки зручно зрізати ножицями.
10. Мікрозелень, можна зберігати в холодильнику до 5 днів в контейнері або паперовому рушнику.

Вирощування мікрозелені в скляній банці

Незвичайний метод вирощування мікрогріну, який найбільше підходить для крупнонасінних культур (горох, соняшник). Найскладнішим в технології є регулярне промивання насіння до його проростання.

Що для цього потрібно:

• насіння мікрозелені, яке не було протравлене пестицидами;
• скляна банка на 0,5 або 1 л;
• кришка з сіткою, марля або інший сітчастий матеріал і гумка;
• піддон для банки.

Покрокова технологія вирощування мікрозелені в банці:

1. Замочіть насіння в банці в теплій воді на добу.
2. Закрийте банку сітчастою кришкою або марлею, закріпивши її гумкою.
3. Злийте воду з банки, не знімаючи сітку.
4. Переверніть банку догори дном і встановіть під кутом приблизно 30º (на спеціальних сітчастих кришках для пророщування, є зверху носик, за допомогою якого, банка стоїть правильно). Це потрібно, щоб вода стікала з проростків.
5. Далі насіння потрібно промивати теплою водою 2-3 рази на день.
6. Весь час пророщування банку потрібно ставити під кутом, як вказано вище, щоб стікала зайва вода.
7. Проростки будуть готові до вживання через 3-7 днів.

Вирощування мікрозелені без землі в пророщувачі

У зв’язку з популярністю мікрогріну, зараз у продажу з’явилися спеціальні пророщувачі й автоматичні гідропонні пророщувачі.

Автоматичні системи забезпечують проростки киснем, що прискорює процес. Звичайно ж, такі еко-ферми дуже дорогі, і часом їх вартість доходить до 10 000 грн . Все ж існують пророщувачі, які коштують у 20 разів дешевше і теж здатні ще більше спростити настільки легкий процес.

В основі звичайного пророщувача лежить місткість для води й сітчастий піддон, куди викладають насіння.

Що потрібно для вирощування мікрозелені в пророщувачі:

Покрокова інструкція:

1. Промийте насіння і залийте його теплою водою на 2-12 годин для набухання.
2. Злийте воду з насіння і промийте його чистою водою.
3. Заповніть піддон в пророщувачі до решітки водою.
4. Рівномірно розкладіть насіння поверх решітки. Існують пророщувачі з сітками різного діаметру для насіння різної величини. Якщо такого поділу немає, для дрібного насіння використовуйте серветку.
5. Накрийте місткість і перенесіть її в тепле світле місце.
6. Надалі потрібно провітрювати пророщувач 1-2 рази на день і додавати воду в піддон.
7. До вживання молоді паростки будуть готові через 7 – 14 днів залежно від вирощуваної культури.
8. Після кожного збору врожаю, необхідно очищати піддон від коренів рослин.

Умови вирощування мікрозелені

• Оптимальною температурою для вирощування мікрозелені є 20-22 ºС. При її зниженні, рослинам знадобитися більше часу для росту, а при підвищенні, вони можуть запріти або пересохнути.
• За своє коротке зростання, мікрогрін не встигає заразитися будь-якими захворюваннями. Але бувають і виключення. При надлишку вологи або поганій якості насіння на ньому може з’явитися цвіль. Якщо Ви сумніваєтеся в якості насіння, попередньо замочіть його у розчині соди (1 г на 200 мл) або борної кислоти (0,2 г на 1 л) на добу.
• Після кожного збору врожаю, місткість, яка буде повторно використовуватися повинна ретельно очищатися і дезінфікуватися.
• Килимки з льону, вату, кокосовий субстрат і т.д., не варто застосовувати вдруге. У разі, якщо плануєте повторно використовувати ґрунт, його потрібно прожарити та продезінфікувати розчином марганцівки.
• Розміщуйте міні-паростки на сонячному місці, але уникайте прямих сонячних променів. Мікрозелені стільки світла не потрібно, це може лише висушити рослини або привести до активного росту патогенних грибів.
• Не варто перевищувати густоту посіву, через те, що проростки будуть гірше провітрюватися і в результаті на них з’явитися цвіль.
• Також варто вміти відрізняти цвіль від наявності нормальних кореневих волосків на проростках. Вони потрібні для кращого утримування вологи. Кореневі волоски мають нечітку структуру, цвіль більше нагадує павутину. Цвіль, на відміну, від волосків, слизувата на дотик. Також при наявності цвілі на коренях з’явитися характерний запах. Цвіль зникає після полоскання водою, а кореневі волоски повертатися через пару годин. І останнє, здорові волоски розташовуються тільки на коренях, а цвіль може вражати всі частини рослини.

Таблиця. Терміни замочування, пророщування і вирощування мікрозелені

Щоб не зіткнутися з проблемами при вирощуванні мікрозелені, досить дотримуватися простих правил і стежити за процесом. В результаті Ви отримаєте смачні та свіжі вітаміни прямо у себе на підвіконні.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.