Кто должен расследовать: ГБР или НАБУ — в ГБР считают необходимым ввести альтернативную подследственность

Проблема с разграничением подследственности правоохранительных органов требует решения на законодательном уровне. На этом делает акцент нынешнее руководство Государственного бюро расследований.

Так, первый заместитель директора ГБР Александр Бабиков в интервью «Резонансу» рассказал о практических аспектах данной проблемы.

«Що стосується підслідності ДБР і НАБУ. У двох словах: раніше законодавець в Кримінально-процесуальному кодексі 60-го року робив просте розмежування по складах злочинів між правоохоронними органами. Було все дуже просто.

З урахуванням численних змін до статті 216 Кримінального процесуального кодексу ситуація з підслідності абсолютно змінилась. Запроваджені різні підходи по визначенню підслідності. Якщо у Нацполіції, СБУ– визначені статті підслідності, НАБУ – статі та додаткові умови, то в ДБР – це суб’єкти. Абсолютно різний підхід у визначенні підслідності з точки зору здорового глузду неможливий .

Тепер виникає питання: в яких випадках досудове розслідування проводиться слідчими ДБР, а в яких слідчими НАБУ, бо і ті, і ті розслідують корупційні злочини вчинені високопосадовцями та суддями. Оскільки у нас у підрозділі є і доктори і кандидати юридичних наук в галузі кримінального права і кримінального процесу, ми доручили їм опрацювати та розробити методичні рекомендації по розмежуванню підслідності ДБР з іншими правоохоронними органами. Ці рекомендації складають понад 60 сторінок, при цьому багато питань залишись спірними, адже на них неможливо відповісти однозначно.

Якщо перші керівники держави, такі як міністри, їх заступники, керівники центральних органів виконавчої влади, вчиняють корупційні злочини: одержання неправомірної вигоди, зловживання службовим становищем – підслідність НАБУ. Керівники підрозділів міністерств і відомств, начальники відділів, департаментів, управлінь, керівники обласних адміністрацій, мери великих і маленьких міст, голови міських і сільських рад та інші – якщо вони заподіяли своїми діями шкоду на суму більше мільйона, це підслідність НАБУ. Якщо сума заподіяної шкоди менша – підслідність Нацполіції. Злочини вчинені працівниками правоохоронних органів та військовослужбовцями – підслідні ДБР. Проте, якщо працівники підприємств у військово-промисловому комплексі вчиняють розкрадання грошових коштів на закупівлях, зокрема в оборонній сфері, на суму понад мільйон – підслідні НАБУ, а до мільйона – Нацполіція. Одержання суддею неправомірної вигоди – НАБУ. Винесення завідомо неправосудного рішення – ДБР. Одержання неправомірної вигоди суддею за винесення завідомо неправосудного рішення – підслідність спірна. Одержання прокурором від рядового до заступника начальника відділу регіональної прокуратури – підслідність ДБР. А одержання неправомірної вигоди керівником відділу регіональної прокуратури і вище – підслідність НАБУ. Приблизно аналогічно і по іншим правоохоронних органах.

Виникає питання: а що робити, якщо ДБР розслідує, наприклад, злочин, вчинений працівником правоохоронного органу і після проведення експертизи встановлюється, що розмір збитків понад мільйон? Повторююсь це підслідність НАБУ. Доручати розслідування іншому органу – незаконно, оскільки суд може визнати зібрані докази недопустимими. Приймаємо рішення, направляємо в НАБУ, де ознайомившись з матеріалами детективи агентства або прокурори САП зазначають, що доказів недостатньо чи службова особа їм не підслідна. Не дарма кажуть, скільки юристів – стільки й думок. Вони повертають ці матеріали нам. Що робити з цією справою? Ми вважаємо, що вона підслідна НАБУ, а вони вважають, що нам. Розслідування нами може призвести до того, що докази будуть вважатись недопустимими.

Буквально з перших днів, як ми приступили до роботи – підняли питання чіткого розмежування підслідності, яке має відбутися виключно на законодавчому рівні. Щоб це була альтернативна підслідність НАБУ, ДБР і СБУ. Хто виявив злочин – той і має розслідувати та скеровувати до суду.

«Наші слідчі готові розслідувати ці злочини, довести їх до суду. А далі виникає питання: як суд розцінить ці докази? А якщо адвокати скажуть: шановні, з такої-то дати після одержання експертизи вам було відомо, що розмір збитків становив понад мільйон гривень, це справа стала підслідна НАБУ. Все! З цієї дати ваші слідчі дії вважаються незаконними, а одержані докази недопустимими. А НАБУ завантажено і без наших справ», – отметил он.

И. о. Директора ГБР Александр Соколов, в свою очередь, в интервью «Цензор.нет» также подчеркнул актуальность данной проблемы.

«Есть проблема, на которую хотелось бы обратить внимание. Сейчас мы сталкиваемся с ситуациями, когда нам приходится отдавать коллегам из НАБУ наработанные материалы, если прокуратура определяет подследственность за ними. Но в НАБУ работает всего лишь 800 человек. Детективов из них порядка 220-250. У них там уже десятки тысяч дел, связанных с их подследственностью. Даже если им вошьют какие-то суперчипы, и они будут работать круглосуточно без сна, все равно не смогут объять необъятное.

А теперь представьте условную ситуацию. Мы выявили преступление по министру. Оно связано с расхищением государственных средств – это статья 191 Уголовного кодекса. Согласно действующему законодательству, мы обязаны все, что выявили по определенной категории чиновников и определенным суммам, в срочном порядке передать в НАБУ.

Допустим, я детектив, расследую какое-то резонансное дело, и тут мне приходит из ГБР 15 томов другого резонансного дела. Как мне расставить приоритеты? Заниматься в первую очередь тем, где сам собирал материалы и все в них понимаю или отложить и вникать в эти 15 томов без возможности обратиться к ГБР, чтобы они там что-то разъясняли? Вы ж еще учтите, что кто бы и что ни рассказывал о взаимодействии правоохранителей, у всех есть конспирологические теории на тему, кто кого предал, зачем он это делает. Никуда от этого не уйти.

Поэтому мы подняли вопрос об альтернативной подследственности. Чтобы иметь возможность открывать производства, расследовать их и направлять в суд.

Это не должно использоваться как инструмент влияния на ход расследования. И чтобы избежать риска, о котором вы говорите, законодатели могут предусмотреть определенные меры, которые не дадут забирать дела у НАБУ только потому, что кому-то этого хочется.

Мы дали свои предложения народным депутатам, объяснили, как это видим. Конкретного ответа пока не услышали. Члены комитета сказали, что будут изучать этот вопрос, анализировать риски. Потому что они понимают, какая может быть информационная волна и как это будет воспринято в обществе.

Очень важно объяснить обществу, зачем мы хотим это сделать, и предусмотреть защитные механизмы, чтобы ни у кого не возникало даже мысли, что посягают на независимость НАБУ.

В нашей стране, я считаю, чем больше правоохранительных органов имеют право документировать коррупцию, тем лучше. Потому что сложнее договориться, и коррупционная деятельность становится неинтересной людям, которые ею занимаются», – отметил он.

Подписывайтесь на наш Telegram-канал, чтобы быть в курсе самых важных событий.

Сможет ли ГБР расследовать пытки?

В кінці листопада слідчі Державного бюро розслідувань (ДБР) склали присягу та розпочали перші кримінальні провадження. Це – чергова спроба нарешті запустити новий правоохоронний орган, який повинен розслідувати злочини високопосадовців.

Із самого початку спосіб створення бюро, призначення його директора, взаємодія керівництва з профільним комітетом, добір персоналу, – супроводжувались скандалами.

І навіть, якщо ДБР активно запрацює найближчим часом, вже ясно: аналога ФБР, яке розслідує особливі категорії злочинів, не вийшло. Через надто широку підслідність, недостатність працівників та фінансових ресурсів, велике коло важливих питань залишається за бортом.

Наприклад, чи будуть катування і нелюдське поводження у фокусі ДБР?

Край безкарності

20 листопада 2017 року Державне бюро розслідувань повинно було перебрати на себе функції слідства з прокуратури та розслідувати злочини високопосадовців та правоохоронців.

Однак рік тому запуск органу не відбувся, не були навіть набрані керівники управлінь. А органи прокуратури в гібридному режимі продовжують розслідувати катування.

Шлях до створення українського аналога ФБР, який повинен був розслідувати насильницькі злочини, які вчиняють працівники правоохоронних органів (незаконні затримання, вибиття свідчень, катування тощо), почався ще із прийняття Конституції України.

Міжнародні організації неодноразово констатували, наприклад, що в Україні немає ефективної системи розслідування катувань, через що країна програла у Європейському суді з прав людини десятки справ.

Прокуратура, яка була відповідальна за такі розслідування до 2017 року, не могла проводити їх об’єктивно, хоча б через те, що залежала від роботи правоохоронців.

І хоча під тиском українських та міжнародних експертів держава таки почала незалежний орган розслідування службових злочинів високопосадовців та правоохоронців, щось пішло не так.

Під час голосування за закон про ДБР були прийняті поправки, які розширили підслідність бюро. Зараз ДБР повинно реагувати на всі злочини високопосадовців та правоохоронців. Наприклад, ДТП з постраждалими, у яке потрапить поліцейський, або домашнє насильство у родині прокурора.

Зараз у ДБР – сім теруправлінь та півтори тисячі співробітників, які навіть не набрані. Риторичне питання: як вони будуть розслідувати злочини працівників, наприклад, поліції, яких близько 130 тисяч?

“На жаль, законодавці вирішили не шукати кращих способів, а просто передати всю прокурорську підслідність до ДБР. Є питання, чи впорається 1500 слідчих зі всім валом справ. Коли вони будуть перезавантажені, виникає питання, чи не буде у них спокуси займатися “більш перспективними” справами, тими самими ДТП, де є докази, потерпілі та все необхідне для розкриття, а не тими справами, де є спротив системи“, – зазначає виконавчий директор ГО “Правозахисна ініціатива” Михайло Каменєв.

Враховуючи всі проблеми із запуском бюро, експерти побоюються, що ефективне розслідування катувань в країні може взагалі не розпочатись.

Чому тільки ДБР має розслідувати катування?

Говорячи про катування, ми завжди бачимо лише верхівку айсбергу, бо у країні не існує ні системи фіксації слідів та наслідків катування, ні ефективної системи їх розслідувань.

Тільки за офіційними даними, у минулому році майже 2500 осіб звернулися по медичну допомогу через травми, завдані працівниками поліції. Насправді постраждалих може бути набагато більше.

При цьому, органи правопорядку розпочали розслідування лише 22 випадків катувань (за ст. 127 КК України). Середня кількість направлених обвинувальних актів до суду за катування та перевищення службових повноважень із застосування сили із року в рік складає приблизно 30 “справ”. Більшість справ просто закриваються.

Тому Україні треба якнайшвидше створити незалежний орган, який візьме ці злочини на себе.. При цьому, кажуть правозахисники, ті, хто проводить розслідування, повинні бути незалежними інституційно та ієрархічно від поліції. І тут на сцену повинно вийти саме ДБР.

“Лише у цих 30 випадках є реальна можливість засудити правоохоронців, які катували підслідних. Вся ця система побудована на принципах залежності, корпоративної солідарності. Найбільше катувань відбувається у поліції, оскільки це найбільший правоохоронний орган.

У прокуратури немає оперативних підрозділів, тому вона доручає оперативним підрозділам внутрішньої безпеки проводити дії в рамках провадження, або навіть слідчим поліції, де ці катування і відбулись. Урешті-решт, ніхто не бачить жодних порушень. Тому і є сподівання, що саме незалежне ДБР зможе змінити ситуацію“, – впевнений експерт Асоціації УМДПЛ та Реанімаційного пакету реформ Євген Крапівін.

Що заважає і що робити?

Водночас, наголошують експерти, для того, щоб новостворене бюро почало ефективно розслідувати, катування за міжнародними стандартами, треба розв’язати головні проблеми:

Як вже говорилось, ДБР розслідує всі злочини правоохоронців, суддів, чиновників, зокрема загальнокримінальні – крадіжки, тілесні ушкодження.

Верховна Рада могла би звузити підслідність бюро хоча б до службових злочинів, до яких повинно бути віднесено і катування. Але депутати вже довгий час не можуть ухвалити хоча б мінімальні зміни до законодавства

Півтори тисячі співробітників просто фізично не зможуть розслідувати всі злочини.

“Наприклад, стається ДТП у Херсонській області, а теруправління ДБР там немає, слідчий витратить декілька годин, щоб тільки доїхати і зібрати первинну інформацію. В умовах широкої підслідності у органу буде недостатньо ресурсів для розслідування катувань по всій країні“, – вважає Михайло Каменєв.

Наразі ДБР не має стратегічних документів своєї діяльності, окрім Стратегії на 5 років самого Директора.

“Це не відображено ні в стратегічних документах, ні у підготовці до запуску. Є і об’єктивні причини – широка підслідність, недостатність ресурсів. Але, урешті-решт, ми можемо залишитись у ситуації, коли розслідування катувань будуть відкладені у далекий кошик. І знову всі міжнародні інституції будуть говорити про системні проблеми і про те, що свавілля правоохоронців з реформами не зникло“, – вважає Євген Крапивін

1. В Україні немає дієвих механізмів фіксації ушкоджень, отриманих жертвами катувань – необхідне ухвалення Стамбульського протоколу (механізм фіксації наслідків тортур).

“Бюро мало покласти край тортурам в поліції, але в Україні ніхто не користується Стамбульським протоколом, в якому описані стандарти адекватного розслідування цього злочину. Відповідно, є ризик того, що бюро не буде формувати власну практику, а буде користуватися методами прокуратури – тобто перекладати розслідування тортур в поліції на службові розслідування самої поліції. Або робити вигляд, що підозрюваний заявляє про катування, бо хоче уникнути покарання за свій злочин. Важливо, щоб бюро зосередилося на катуваннях, і було максимально нетолерантним до цього явища, бо інакше тортури будуть тільки множитися, а довіра до правоохоронної системи буде лише падати“, – каже координаторка проектів Центру інформації про права людини Маргарита Тарасова.

Повноцінну діяльність Державного бюро розслідувань очікують і у комітеті міністрів Ради Європи. Нещодавно комітет розглядав питання виконання рішень Європейського суду з прав людини щодо катувань та жорстокого поводження.

“Влада повинна робити подальші кроки у забезпеченні адекватних ресурсів для того, щоб цей орган повноцінно функціонував без подальшої затримки, з тим, щоб Бюро могло проводити ефективне розслідування справ, пов’язаних із застосуванням катувань та жорстоким поводженням”, – йдеться у рішенні Комітету.

Тетяна Курманова, Центр інформації про права людини, спецыально для УП