Марафон за 1:59: що варто знати про творця бігової історії Еліуда Кіпчоге

12 жовтня 2019 року уже увійшло в історію марафонських забігів. Кенійський легкоатлет Еліуд Кіпчоге показав, що можливостям людського організму немає меж. Це вперше спортсмен здолав марафонську дистанцію у 42 кілометри 195 метрів за менш ніж 2 години.

Кенійський легкоатлет пробіг її за 1 год 59 хв і 40,2 сек, щоправда, офіційним рекордом цей результат не стане.

Чому? Попри те, що 12 жовтня у Відні Кіпчоге побив власний рекорд, це досягнення не буде зараховано як офіційний рекорд, оскільки його забіг відбувався у свого роду “ідеальних” умовах і не був офіційним відкритим змаганням.

Кіпчоге біг у супроводі 41 пейсмейкера, серед яких найсильніші бігуни планети. Впродовж дистанції вони постійно змінювали один одного.

Чинний світовий рекорд на марафонській дистанції становить 2:01.39 і належить також Еліуду Кіпчоге. Його він встановив під час марафону у Берліні 16 вересня 2018 року.

Марафон Ineos 1:59 Challenge у Відні не входить в програму IAAF (Міжнародної асоціації легкоатлетичних федерацій). Це був виставковий захід, організований лише для того, щоб мета 42,2 км за 1 годину 59 хвилин була досягнута.

Далі у матеріалі дізнайтесь більше, хто такий Еліуд Кіпчоге і як він змінює уявлення про біг для світу.

Тренування

Щоранку марафонець прокидається о 5 ранку і одразу ж відправляється на пробіжку.

Зазвичай він тренується вдома у кенійському місті Ельдорет, яке розташоване на висоті 2000 метрів над рівнем моря.

Тут бігуни бігають по грунтових трасах, що створює неідеальні, більш складні умови для тренувань.

Важливою складовою тренувань Кіпчоге є 20-мильний біг (32 кілометри) зі швидкістю 3:10-3:15 хвилин на кілометр. Воно відбувається на висоті, де повітря настільки розріджене, що звичайна людина задихнулася б від гіпоксії навіть під час бігу підтюпцем.

У Відні Еліуд Кіпчоге долав кілометр з середньою швидкістю 2 хвилини 50 секунд.

Еліуд Кіпчоге про INEOS 1:59 Challenge: дивіться відео

Кіпчоге каже, що на тренуваннях ніколи не викладається більше ніж на 80% від свого потенціалу.

Його 100% віддачу можна побачити лише на офіційних стартах. Тут він віддає останні сили і, як наслідок, виграє все, що можна виграти.

Скромність і простота

Незважаючи на зірковий статус і десятки виграних забігів, Еліуд веде доволі простий спосіб життя. Він тренується у таборі разом з групою і не цурається побутових обов’язків.

У дні чергувань він нарізає овочі для спільної вечері, працює в саду, а іноді найкращому марафонцеві світу навіть доводиться мити туалет.

34-річний спортсмен має зріст 1,67 м і вагу 57 кілограмів. Така практично ідеальна анатомічна конструкція дозволяє його організмові підтримувати ефективну терморегуляцію та роботу серцево-судинної системи.

Свій дебютний марафон у Гамбурзі Кіпчоге виграв у 2013 році, пробігши з часом 2:05:30. Тоді йому було 29 років.

На сьогодні Еліуд Кіпчоге зберігає за собою статус чинного олімпійського чемпіона. 42 км 195 метрів у Ріо-де-Жанейро він пробіг з часом 2:08:44. На Літній Олімпіаді в Токіо він планує захистити цей статус.

Еліуд Кіпчоге — олімпійський чемпіон Ріо-де-Жанейро / Фото: Getty images

Усміхатись, коли стає важко

Якщо ви хоч раз бачили, як Еліуд Кіпчоге біжить дистанцію, то не могли не помітити усмішки, яка час від часу з’являється на його обличчі.

На переконання легкоатлета, фізичний біль є нічим іншим, як породженням нашого розуму.

Коли стає важко бігти, він старається відволіктись, наприклад, думкою про задоволення від бігу або як йому буде приємно перетинати фінішну стрічку. Каже, що саме від цих роздумів у нього з’являється мимовільна усмішка.

Я почуваю себе чудово! Я побив рекорд у 2 години, щоб надихнути інших і показати світу, що немає межі можливостям людини,
— поділився Кіпчоге після історичного фінішу у Відні.

Чому здорові люди помирають на марафонах?

Всі медичні факти/статистика/твердження в тексті належать не мені, а лікарям-кардіологам або дослідницьким командам. Посилання на оригінальні джерела вказані. Основою цієї статті став адаптований текст “Why Do Healthy People Die Running Marathons?”, написаний Девідом Кроллом, доктором фармацевтики в 2014 році для колонки в Forbes.

Перший марафон в історії людства скінчився смертю. 12 вересня 490 року Фідіппід, професійний бігун, чоловік віком близько 40 років, пробіг відстань в 40 кілометрів (від Марафону до Афін), повідомив про перемогу в битві під тим самим містом Марафон і помер на місці. Трохи парадоксально, що саме ця подія стала приводом для створення змагань з бігу на цю дистанцію.

Мало хто знає, що до цього Фідіппід бігав і ультрамарафон: 240 кілометрів з Афін в Спарту за два дні, які, очевидно, не так сильно позначилися на його здоров’ї, адже після них він, як мінімум, вижив. На жаль, рівень медицини тих часів не дозволяє отримати відповідь на питання про причини смерті Фідіппіда, а правдивість легенди про забіг з Марафону до Афін взагалі під сумнівом.

Неповна статистика

На жаль, Фідіппід був не єдиним бігуном, який постраждав від бігу на великі дистанції. Точної статистики немає, адже, очевидно, мало кому хочеться рекламувати такий вплив бігу на здоров’я. Наприклад, на англомовній вікіпедії є список смертей на марафонах, який, очевидно, неповний, тому що на моїй пам’яті як мінімум два нещасних випадки сталися в Києві і ще один – на півмарафоні у Львові: в 2015 році це був 29-річний Олександр Іщенко (після фінішу на півмарафоні), в 2017 році- 54-річний Віктор Малюта на 5-ому кілометрі (на дистанції 10 кілометрів), а в 2021 році – 23-річний юнак за декілька сотень метрів до фінішу на півмарафоні. За тією інформацією, яку мені вдалося знайти, всі бігуни мали досвід у бігу: Олександр пробіг 21 кілометр з часом приблизно 1:40 (не схоже на темп новачка), а Віктор займався оздоровчим бігом вже не перший рік. Причини смерті, на жаль, ніде не вказуються.

Повернемося до того, що у нас, принаймні, є.

Основні причини загибелі бігунів з вищевказаного списку нещасних випадків на марафонах:

• Раптова зупинка серця, викликана вродженою або набутою вадою;
• Дисбаланс електролітів, зокрема, спортивна гіпонатріємія (зниження концентрації натрію в крові), що викликається вживанням більшої кількості рідини (води, спортивних напоїв), ніж можуть переробити нирки;
• Тепловий удар, гіпертермія.

На підставі статистики, зібраної за 34 роки (посилання), був зроблений висновок про те, що раптова зупинка серця настає в 0,6-1,9 випадках на 100,000 бігунів, що, в принципі, порівняно мало. Тим не менш, це хороший привід стежити за здоров’ям серця.

Цікаво також те, що гіпонатріємія, що викликається гіпердгідратацією (вживанням занадто великої кількості води) – друга за популярністю причина смертей бігунів, в той час, як “офіційно зареєстрованих смертей від зневоднення організму під час марафонів, нема (цитата, кардіолог, головний лікар Нью-Йоркського марафону, Льюїс Махарам (Lewis G. Maharam).

У 2014 році Девід Кролл, написав статтю для Forbes “Чому здорові люди помирають на марафонах?“, де він взяв коментар у двох лікарів-кардіологів, які самі займаються бігом. Приводом для написання статті послужили три схожих випадки смерті на марафонах в Північній Кароліні і Лондоні: близько до кінця або після перегонів бігунам ставало погано і, незважаючи на своєчасні спроби реанімації, лікарі не могли допомогти. Причина – раптова зупинка серця.

Згідно зі статтею, раптова смерть на довгих дистанціях – рідкісний феномен, який, тим не менш, проявляється все частіше через значне збільшення кількості бігунів у всьому світі.

Трохи не по собі від того, що причиною зупинки серця у більшості бігунів, були серцево-судинні захворювання, які раніше ніяк не проявлялися.

Кардіолог Dan Tunstall Pedoe (я вирішив не ризикувати і не перекладати його ім’я), головний лікар лондонського марафону з 1981 по 2006, на основі аналізу записів про 650,000 бігунів, що пробігли марафон, стверджує, що ймовірність смерті – 1 з 80,000, що, за його словами, збігається зі статистичними даними загибелі саме на лондонському марафоні за останні кілька років.

Причини

Лікар-кардіолог Пітер Маккалоу (Peter A. McCullough) говорить про те, що найчастіша причина зупинки серця молодих спортсменів (до 40) – гіпертрофічна міопатія, генетичне відхилення, через яке одна зі стінок шлуночка серця потовщується в кілька разів, що викликає проблеми з кровопостачанням, адже кров в цю зону “проштовхнути” стає складніше. Це патологічне захворювання не схоже на “серце атлета“, при якому серце збільшується пропорційно, а проявляється, як правило, в стінках лівого шлуночка серця (рідко – правого). Крім цього, клітини серцевої м’язової тканини, відповідальні за скорочення і розслаблення серцевого м’яза, на мікроскопічному рівні розміщені досить безладно, що пояснюється мутацією одного з дев’яти білків, з яких побудована ця тканина.

У людей старше 40, згідно зі статистикою, зупинка серця на марафонах частіше відбувається через захворювання (аномалії) коронарних артерій або атеросклероз, але такі захворювання часто проявляються симптомами ще під час підготовки до довгих забігів.

Пітер Маккалоу припускає, що причиною, через яку зупинка серця від гіпертрофічної міопатії настає ближче до кінця або в кінці перегонів, може бути підвищений вміст адреналіну в крові, через який серце продовжує підтримувати занадто високий пульс, отримуючи занадто мало крові в шлуночок з потовщеною стінкою. Кровопостачання серця також падає через те, що після забігу більше крові зосереджується в ногах, адже м’язи ніг скорочуючись не так інтенсивно, не допомагають рухатися крові вгору.

У 2012 році дослідницька команда RACER (Race Associated Cardiac Arrest Event Registry) опублікувала результат 10-річних досліджень (посилання), які показують, що близько 80% загиблих від зупинки серця, пройшли 75% і більше відсотків дистанції, або закінчили перегони.

Кількість нещасних випадків в дослідженні RACER – 0,5 на 100,000 на дистанціях півмарафону та марафону

10,9 мільйонів (!) учасників цього дослідження також допомогли виявити, що у чоловіків зупинка серця трапляється в 5 разів частіше, а у молодих бігунів (до 40 років) шансів вижити після зупинки серця в 7 разів менше, ніж у тих, кому більше 40 (7% проти 47%). Така статистика, на думку автора дослідження, пояснюється різними причинами зупинки серця: в більшості випадків у людей молодше 40 виявляли гіперторфічну міопатію, а старше 40 – ішемічну хворобу серця, наслідки якої реанімувати простіше.

Іншим фактором, що сприяє низькій виживаності пацієнтів до 40 років, є те, що при шлуночковій тахікардії, яка передує зупинці серця, частота серцевих скорочень досягає 220-240 ударів за хвилину і знижена вона може бути тільки портативним серцевим дефібрилятором протягом 1-2 хвилин. Як тільки стан прогресує до фібриляції шлуночків, коли серце як і раніше скорочується, але фактично не накачується, нестача кисню приводить до точки неповернення.

Тому, навіть якби дефібрилятор знаходився на всіх точках харчування, врятувати людину не вдалося б.

Виявлення та профілактика

Добре, що в 75% випадків виявити гіпертрофічну міопатію можна, зробивши ехокардіографію (400-600 гривень в Києві). На ехокардіографії, захворювання проявляється, як правило, не раніше підліткового віку, тому в дитячому віці його може і не бути.

У 30% хворих взагалі не виявляється жодних симптомів, тому першим і єдиним проявом хвороби може стати раптова смерть.

Доктор Маккалоу впевнений, що кожна людина, що займається спортом, повинна зробити ехокардіографію для профілактики таких серйозних захворювань.

Але і це не все. У разі, якщо гіпертрофічна міопатія, аномалії коронарних артерій і коронарний атеросклероз виключені як фактори раптової смерті, існує ще так звана міопатія Фідіппіда (того самого). При цьому захворюванні у серця немає потовщень, але формується рубець, який збільшується кожного разу при перекачуванні підвищеної кількості крові. Наприклад, читаючи цю статтю, ваше серце перекачує близько 5 літрів крові за хвилину, в той час як при бігу на максимальному пульсі ця кількість збільшується до 35 літрів за хвилину, що означає збільшення інтенсивності роботи на 700%.

«Якщо ви бігаєте 20, 30, 40 хвилин – це ок. Ваше тіло призначене для цього », – говорить доктор Маккалоу. «Але коли ви біжите протягом чотирьох годин поспіль, серцеві камери можуть не витримати цього. Вони починають розширюватися, і серце подає сигнали лиха ».

Діагностувати міопатію Фідіппіда можна за допомогою МРТ серця (в середньому – до 1000 гривень).

Джон Мандрола (John Mandrola), лікар-кардіолог функціональної діагностики серця і діючий велосипедист, написав в минулому році в Medscape про своє небажання говорити пацієнтам, що занадто багато вправ можуть негативно впливати на здоров’я. Він спирався на дослідження 93 літніх людей, колишніх спортсменів, у яких не виявлялося рубцювання серця. Але, при цьому, Джон також проводить суперечливу вищесказаним словами аналогію: препарати, при вживанні середніх доз корисні при лікуванні захворювань, в той час як більш високі дози можуть викликати небажані побічні ефекти. Чому занадто велика «доза» вправ не може впливати так само?

На закінчення, Мандрола каже: «Прошу вас, не питайте про верхні межі тренування. Я впевнений в тому, що межа кожного індивідуальна, так само, як і здатність витримувати стрес. Однак, з медичної точки зору, ми знаємо про негативний вплив спорту: можливо “дотренуватись” до стану аритмії і навіть фіброзу. Надтренування не обов’язково додають вам здоров’я. Не судіть книгу за обкладинкою: зовнішній вигляд не гарантує здорову роботу внутрішніх органів ».

Доктор Маккалоу пробіг, мабуть, більше марафонів, ніж будь-який кардіолог: у віці від 42 до 49 від пробіг по одному марафону в кожному з 50 штатів Америки.

«Зараз я не бігаю марафони. Особисто я вважаю, що це невиправданий ризик. Я насолоджуюся більш короткими дистанціями. Після них я відчуваю себе просто відмінно і, при цьому не біжу дві чи чотири години поспіль ».

Висновок

Не варто ставитись до великих навантажень несерйозно. Для когось дві години бігу – це звичайне недільна тренування, а для когось – мета, шлях до якої займає багато місяців. Не варто гнатися за миттєвим результатом, тим більше якщо ви любитель. Пам’ятайте, що ви змагаєтеся з собою, а не з іншими. Стежте за пульсом і тренуйте його. Враховуйте рекомендації для новачків, якщо ви початківець. Перевірте серце.

В англійській мові є прекрасне слово sustainability, що позначає стійкий розвиток (виживання) в різних сферах життя. Переглядайте оцінку своїх сил і можливостей. Не забувайте, що навіть найулюбленіше захоплення не варте життєвого комфорту або життя взагалі.

Не втомлююся повторювати: просто знайдіть в бігу свій кайф і насолоджуйтеся.

Залишити відповідь Скасувати відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Эйфория от марафона. Зачем люди бегают на длинные дистанции?

Что заставляет людей бегать на длинные и сверхдлинные дистанции? Что движет человеком, которому на протяжении нескольких часов приходится терпеть боль, смертельную усталость, а порой и отчаяние? И тем не менее.

В первые выходные октября в Лондоне снова прошел традиционный марафон. В прошлом году он проводился в виртуальном режиме из-за пандемии, но в этом в нем приняли участие более 40 тыс. бегунов, сдавших тест на коронавирус. Еще около 40 тыс. человек участвовали в удаленном формате – они бежали марафонскую дистанцию по своему маршруту, используя специальное приложение.

В Пекинском марафоне 31 октября, как ожидается, примут участие 30 тыс. человек. Допущены будут только прошедшие вакцинацию бегуны, которым, кроме того, непосредственно перед забегом предстоит сдать ПЦР-тест на коронавирус.

Что же это за тяга такая к страданиям на 42-километровой дистанции?

Их становится все больше

В первом спортивном марафоне на Олимпиаде в Афинах в 1896 году участвовали 17 атлетов. Победитель тогда преодолел 42-километровую дистанцию за 2:58:50 – сегодня этот результат выглядит весьма приличным, но почти на час хуже, чем у самых быстрых марафонцев современности.

Кроме того, сейчас мы гораздо больше понимаем о феномене бега на длинные дистанции с научной точки зрения – от влияния на здоровье до психологической мотивации.

Подавляющее большинство бегущих марафон не рассчитывает на олимпийские медали или на то, что их имя будет увековечено в книгах по спортивной истории. При этом одни только тренировки отнимают массу времени, энергии и сил, а сам забег мучителен даже для чемпионов.

И несмотря на всё это, число участников марафонских забегов в США, например, выросло с 1980 года на 255%, количество заявок на участие в Лондонском марафоне растет с каждым годом (сейчас их подают почти четверть миллиона бегунов, в то время как мест только 50 тыс.)

Для примера: в 2018 году по всему миру марафонскую дистанцию завершили 1 298 725 человек.

Для здоровья – в том числе и психического

Наиболее очевидные причины того, почему людей затягивает “марафонство”, понятны – это положительное влияние бега на физическое и психическое здоровье.

Конечно, некоторых беспокоит, не причинят ли их организму вреда суровые тренировки и выматывающие соревнования, особенно если ты плохо подготовлен. Но, похоже, плюсы для здоровья с лихвой перевешивают риски, когда подготовка ведется по правилам.

О потере лишнего веса и поддержании в порядке сердечно-сосудистой системы хорошо известно, однако исследования постоянно раскрывают все новые и новые плюсы бега на длинные дистанции.

Например, марафоны сокращают возраст ваших артерий, а кроме того, похоже, улучшают когнитивные функции мозга и здоровье глаз (что продемонстрировало недавнее исследование ученых из Аугсбургского университета в Германии).

Автор фото, Getty Images

Только в 2018 году число спортсменов, завершивших марафонскую дистанцию, достигло 1 298 725 человек по всему миру

Мы быстро, просто и понятно объясняем, что случилось, почему это важно и что будет дальше.

Конец истории Реклама подкастов

Теперь – о психологической мотивации, и тут каждый бегун даст вам свой собственный ответ.

Житель Нью-Йорка Мэтт Хафф, автор двух книг о марафоне и марафонцах, который в этом году пробежал в Берлине свой девятый марафон, говорит, что его страсть к бегу “напрямую связана с тем, что я фанат отсроченного удовлетворения”. “При пересечении финишной черты я испытываю чувство завершенности процесса, чувство достижения, и это заставляет меня вновь и вновь возвращаться на дистанцию”, – рассказывает он.

“В других видах спорта вы такого не испытаете. В целом количество времени и степень усилий, вложенные в марафонский забег, не сравнимы ни с футбольным матчем, ни с партией в теннис. И тут единственный вопрос – сумеешь ли ты заставить себя пройти через этот ад”.

Для других марафонцев преодоление собственных физических границ – только часть привлекательности бега на длинную дистанцию.

Том Эллер, родившийся глухим, – марафонец из немецкого Эссена. На его счету уже 11 марафонов. Берлинский он пробежал в 2019 году за 2:47:11, что сделало его самым быстрым неслышащим марафонцем Германии.

Эллер, который преподает у неслышащих и слепых учеников, говорит: “Бегая марафоны по всему миру, я бросил вызов собственной жизни, осложненной барьерами в коммуникации с другими людьми. И сделал это для того, чтобы показать всем: даже люди с ограниченными физическими возможностями могут достигать многого. Для моих глухих ребятишек я стал образцом для подражания”.

А Кайли Беннет, младшему преподавателю из Гарвардского университета, марафоны помогают преодолевать эпилепсию. “В моей жизни бывали периоды, когда я чувствовала себя слишком плохо для любой физической активности. Поэтому каждый раз, когда я пересекаю линию финиша, я чувствую огромную благодарность за то, что мне это удалось сделать”, – говорит она.

Но в основном Беннет бегает потому, что это позволяет открывать культуру и узнавать людей из других стран. “Так я исследую мир, – объясняет она. – Я твердо верю в то, что один из лучших способов узнать новый город – пробежать в нем марафон”.

Впрочем, хотя у каждого бегуна – свои причины бегать марафон, есть несколько основных тенденций, общих для большинства.

Исследование ученых из польской Академии физического воспитания им. Ежи Кукучки (Ежи Кукучка – знаменитый польский альпинист, второй в мире покоритель всех восьмитысячников планеты, погиб в 1989 году в Гималаях) обнаружило, что марафон, который удалось пробежать и доказать себе, что ты это можешь, становится важным событием в жизни и может повлиять на дальнейшие достижения человека.

Полина Романова, журналистка Русской службы Би-би-си, пробежавшая неделю назад Лохнесский марафон в Шотландии:

“42,2 километра обычно начинаются с очереди в туалет. Если повезло с погодой – можно спокойно жевать банан (углеводы), маршировать на месте (разминка) или подглядывать за подготовкой других. Если повезло не очень – помогает медитация и мусорные пакеты (на старте придется оставить все, в чем вы не планируете бежать). Из пакета можно сделать дождевик, проделав в нем отверстия для рук и ног. Если с первого раза соорудить приличный дождевик не вышло, можно попробовать во второй раз и добавить еще один слой целлофана – теплее будет.

Погода перестает быть проблемой километре на третьем, как и внезапно проявившиеся за час до старта фантомные боли – по крайней мере, до тех пор, пока они не станут реальными. Но до этого момента километров тридцать у вас еще есть.

По дороге помогает болтовня с незнакомцами – о ногах, о поэзии, о количестве пробеганных марафонов. Главное – к незнакомцам не привязываться, потому что рано или поздно они вас обгонят. Или отстанут.

Если удалось пробежать первые три четверти дистанции как по учебнику, то на последних километрах должны остаться силы прибавить скорость – и от внимания случайных людей вдоль дороги почувствовать себя не меньше чем олимпийцем.

Если по пути все силы растрачены – собрать в кулак, что осталось, и выдавить улыбку для фотографии на финише.

Еще советую посмотреть вокруг – и постараться сделать так, чтобы на памятном снимке вас не обгонял человек в костюме хот-дога”.

Кэрис Иган-Виджер из Лундского университета (Швеция) обнаружила, что аспекты повседневной жизни существенным образом и весьма ощутимо, чуть ли не с зеркальной точностью отражаются в беге на марафонскую дистанцию. Во время бесед с ней бегуны в основном говорили о трех главных причинах, по которым они участвуют в марафонах: свобода, достижение и соревнование.

Однако Иган-Виджер указывает и на менее очевидную мотивацию: забеги на выносливость могут быть способом обрести определенный социальный статус.

То, что вы способны преодолеть сверхдлинную дистанцию, демонстрирует другим ваше здоровье, вашу эффективность и результативность, подчеркивает ученый, – словно вы создаете свой личный бренд.

Эффект от этого только усиливается, если вы пользуетесь приложениями для увлеченных фитнесом, где можно делиться своими достижениями.

Это, по-видимому, согласуется с исследованиями Дженны Гилкрист и ее коллег из Торонтского университета (Канада) о роли самоуважения или гордости для тренировок и забегов. Те, кто испытывал больше гордости по поводу своих результатов, прикладывали и больше усилий во время тренировок, тратили на них больше времени.

Автор фото, Getty Images

Далеко не всякий марафонец награждается медалью за свой результат, однако преодоление марафонской дистанции явно влияет на социальный статус

Есть, впрочем, и свидетельства того, что мотивация у марафонцев разного пола может отличаться. В одном из исследований польских ученых было заключено, что “женщины-марафонцы, более чем мужчины, мотивированы стремлением сбросить вес, испытать чувство принадлежности, преодолеть психологические проблемы, найти смысл жизни и повысить самооценку – но менее чем мужчины, соревновательностью”.

Исследователи также пришли к выводу, что между мужчинами и женщинами есть разница в том, как они выдерживают темп на протяжении всей дистанции (см. ниже).

Женщины – лучшие бегуны?

Исследования показывают, что женщины лучше мужчин поддерживают темп бега на протяжении марафонской дистанции.

Марафонец и статистик из Копенгагенской бизнес-школы Йенс Андерсен собрал данные 131 марафона и изучил степень замедления бега по ходу дистанции у бегунов обоих полов. У мужчин скорость падала резче в период замедления бега.

И хотя результаты мужчин в марафоне, как правило, выше, чем у женщин, на протяжении сверхдлинных забегов женщины могут иметь преимущество за счет того, что у них больше аэробных (“медленных”) мышечных волокон, которые помогают лучше справляться с усталостью.

Пьян от бега

И наконец, последний часто упоминаемый мотивирующий фактор для бегунов на дальние дистанции – то особое ощущение, которое известно как “эйфория бегуна” (состояние особого подъема, сходное с легким опьянением, наблюдаемое у спортсменов во время длительной физической активности, в результате которого возрастает устойчивость к боли и усталости), то есть настоящее наслаждение от бега. Что же происходит в мозгу бегущих марафон?

Считается, что свою роль играют гормоны эндорфины, но умиротворенное состояние тихой радости, о котором рассказывают некоторые, может быть вызвано повышением уровня эндоканнабиноидов в крови.

В результате во время бега на длинную дистанцию мозг может ослаблять или стирать память о боли.

Автор фото, Getty Images

В 2019 году Доминика Фарли и ее коллеги из краковского Ягеллонского университета (Польша) провели параллели между болью при родах и при преодолении марафона.

И в том, и в другом случае эту боль люди склонны преуменьшать, когда вспоминают о ней позже, что может быть объяснено выбросом в мозг окситоцина (гормона задней доли гипофиза) – это влияет на то, как кодируются наши воспоминания, говорят исследователи.

Многое зависит и от контекста: если испытание физической болью закончилось победой в забеге (или благополучным рождением ребенка), человек может по-иному воспринимать боль.

Этим можно объяснить то, почему так много людей не ограничиваются преодолением одного марафона. Например, пробежавшая 18 марафонов учительница Эрин Макбрайд начала бегать на длинные дистанции в 2005 году, когда ей было 18. “Я была уверена, что пробегу марафон один раз, и на этом – всё. Поставлю себе отметку об этом достижении, и больше – ни-ни. Но тот день в ноябре 2005-го изменил мою жизнь навсегда. И с тех пор я в обязательном порядке пробегаю как минимум один марафон в год, во многих случаях – бок о бок с одним из членов моей семьи”.

Но мало кому удастся повторить достижение 58-летнего ливерпульца Энди Глена, который пробежал 176 марафонов в 42 разных странах.

Сейчас его цель – 200 марафонов в 50 различных странах. Однако и он не свободен от страданий.

“Меня часто спрашивают, легче ли мне стало бегать марафон после всех моих забегов, – рассказывает он. – Ответ простой: нет. Последние шесть миль каждый раз такие же мучительные, как и тогда, когда я бежал марафон впервые”.

По материалам BBC Future.